« April, 2024 »
Mon Tue Wed Thu Fri Sat Sun
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
RECENT COMMENTS

В Україні розпочинають мобілізувати студентів

Ахаха

123

Чому в Україні неминуче введуть талони

R.I.P.

oleg

Необандеровська Україна наказує довго жити

Бандерівська шваль геть із Сум!

ми вже тут

Необандеровська Україна наказує довго жити

Ну, що, нацiки, штани ще не мокрі?

Мих

Великий лютневий вихiд з Донбасу

Щастя тобi великого, коханий  мужнiй Донбас!

Оля

Великий лютневий вихiд з Донбасу

Бандерштат до топки!

Leo

Прекрасна та щедра Малоросійська земля, але злодіям дісталася

Це  перейшло вже усi кордони, Жванецький  такого б не написав

Дмитро

Прекрасна та щедра Малоросійська земля, але злодіям дісталася

Як ладно усе сказано, автору респект!

Роман

Що хотіли б запитати у Зеленського харків'яни?

Це ще дуже лагідно сказав автор. Працювати нема де зовсiм.

Олексiй Н.

Що хотіли б запитати у Зеленського харків'яни?

Чому ж тут довго балакати? З такими цiнами  життя вже стало неможливим.

Олег

Український солдат: Вибачте мене люди, хоч я і не вбив нікого

Правда війни від першої особи:

 - Останні два місяці пройшли для мене як у тумані. Напала Росія. Під вечір, 28 лютого на роботу зателефонувала дружина і сказала, що принесли додому повістку до військкомату.

Прийшов додому, глянув, треба йти. Вранці зібрався і пішов. Біля військкомату вже стояло чоловік десять. Потім підійшло ще приблизно стільки ж. Годинах до дванадцяти дня нас відвезли на автобусі у військову частину, номера її я не знаю досі, переодягнули у форму. Дали по дві банки тушонки на кожного і буханець хліба. Сказали, що вранці повезуть на фронт.

До вечора наступного дня посадили до ЗІЛ-131 і кудись повезли. Їхали годин шість, вночі приїхали в якесь місто. Голодні лягли спати. Вранці виявилося, що це Маріуполь. Прийшов офіцер, повів нас в підвал, там було багато автоматів і ящиків з патронами. Нам роздали зброю та по сотні патронів.

Я в армії не служив, автомат тримав тільки в школі. Але мовчав, бо не хотів здатися дурнем. Такі були ще. Хто приймав присягу, хто не приймав, навіть не подивилися.

Дали ще знову тушонку, консерви кільку, хліб і повели до будинку, який ми повинні обороняти. Велика дванадцятиповерхівка в п’ять або шість під’їздів. Там був капітан. Він сказав тягати мішки з цементом і піском на дах. Ліфт не працював. На даху ми, коли перетягали мішки, зробили з них кілька укриттів, потім туди затягли два міномети. А потім ще ДШК.

Минуло два або три дні, стрілянина була все ближче, над нами літали літаки. Потім з’явилися азовці, наш капітан кудись зник, азовці сказали, що ми тепер їхні.

Наказали в кожному під’їзді з 12, 11, і 10 поверху, що виходили начебто на південь, вигнати жителів і теж обкласти вікна мішками. Одну бабусю ми спускали з 12 поверху на колясці, були малі діти, мужиків не було, тільки хлопчики років 14-15.

Куди вони пішли я не знаю. У дворі будинку стали дві гармати. Вони почали стріляти, потім міномети що на даху. У відповідь росіяни почали бити по нашому будинку. Я сидів у під’їзді біля входу сказали стріляти в росіян коли вони з’являться.

У дворі коли було тихо ходили мирні. Хто за водою, хто з пакетами. Кілька їх загинуло, хто стріляв не знаю, але з нашого будинку, з верхніх поверхів. Потрапили в одну жінку в ногу. Я хотів побігти до неї, щоб затягнути в під’їзд, але мені не дав азовець, сказав все одно здохне.

У підвалі під нами сиділи люди. Один вечір, коли було тихо і не стріляли, азовці завжди були сильно п’яні і обкурені. Я лежав біля входу і сторожив. Азовець проходив повз і кинув гранату в підвал. Був вибух, крики внизу, Я злякався і втік. По мені стріляли не влучили.

Вирішив йти додому, зняв одежу з убитого свою скинув і пішов сам не знаю куди йти. По дорозі бачив багато вбитих жінок дітей, росіян і українців не було.

Вдень йти боявся, сидів де доведеться. На другий день мене затримали росіяни обшукали. Я сказав що був в гостях у дядька і йду додому. Вони не повірили і забрали в полон. Діватися було нікуди, розповів все як є.

Шкода дуже земляків що так страждають. Вибачте мене люди, хоч я і не вбив нікого. Азовці це нелюди. Це не українці, це звірі.

Read us in Telegram

Viewed : 924   Commented: 0

Author: sich-ua.info

Publication date : 05 травня 2022 12:27

Source: Источник

Comments

НАШ КАНАЛ В ДЗЕНЕ