З Бахмута треба йти

Днями поспілкувався з бойовими товаришами, які повернулися з Бахмута. Довго думав, чи варто про це писати, але вирішив, що варто. Ця інформація не додасть оптимізму тим, хто знаходиться в тилу, але, можливо, допоможе виправити помилки, через які наші війська несуть невиправдано високі втрати. Зрештою, ми відрізняємося від росіян тим, що не боїмося говорити правду.

Перше і найважливіше. З Бахмута треба йти. І йти як можна швидше.

Наші пацани знаходяться у важкому становищі. Через те, що дороги в місто під вогневим контролем противника, різко скоротилася кількість боєприпасів доставляються на позиції. Гостро відчувається снарядний голод.

На десять пострілів “вагнерівців”, наші відповідають лише одним. Посилані в Бахмут підкріплення несуть втрати ще на шляху до своїх бойових позицій. Більшість висоток зруйновані, спертися особливо нема на що. Усі основні лінії оборони залишені. Рівень втрат зашкалює. Адекватна медична допомога не надається. Поранених не вивозять з міста. В результаті, людина цілодобово лежить на позиціях. У цих умовах навіть не дуже небезпечне поранення може закінчитися смертю.

“Блатні” підрозділи, укомплектовані іноземними добровольцями, виводяться з міста, залишають битися тільки українців. Все це приводить бійців у пригноблений стан. Бойовий дух низький. На жаль почастішали випадки здачі в полон. Їх було б ще більше, але хтось запустив в ефір розстріл «вагнерівця», після чого Пригожин оголосив, що брати в полон солдатів ЗСУ більше не будуть. Тільки винищення. Наші б’ються з останніх сил. Хлопці дуже втомилися. З кожним днем загроза “котла” стає все більш реальною. Тисячі пацанів будуть просто винищені в оточенні.

Я розумію, якби Бахмут, дійсно, був основним вузлом нашої оборони.

Але всі знають, що це не так. Ніякого стратегічного значення місто не має. Президент пішов на принцип. Бахмут утримують не з військових, а з політичних причин. Я не знаю, наскільки допомагає ця «м’ясорубка» для посилення переговорів Зеленського з нашими західними союзниками, але для армії бійня в Бахмуті грає вкрай погану роль. Замість того, щоб збирати сили для контрнаступу, ми ці сили перемелює в місті. Військового сенсу в цьому немає, один тільки шкода. Може вийти так, що коли настане день контрнаступу, то наступати буде особливо нікому. Досвідчені обстріляні підрозділи покладуть у Бахмуті, а нові просто розіб’ються в кров об Російські укріплення.


Але це не з знічев’я. Іноді навіть, здається, що місто не здають спеціально. Пропутінські сили в Києві і в офісі президента роблять все можливе, щоб бій тривав довше, щоб в України не було сил для контрнаступу.

З втратою Бахмута не втрачена Україна. Але якщо під Бахмутом загине армія, то й України не буде. Пора прийняти непросте, але важливе рішення. Завтра вже може бути пізно.

Слава героям!